У радянські часи, в Києві працювали магазини «Каштан», які помітно відрізнялись від звичайних крамниць. Це була інвалютна і чекова мережа, призначена для іноземців і дипломатів. Журналісти видання Kashtan Media вирішили дослідити їхню історію і розповісти детальніше про однойменні магазини.
Перші крамниці для іноземців у СРСР
Продаж товарів для іноземців запроваджувався в Радянському союзі ще в 1930-х роках. Тоді було створено магазини «Торгзін» (Торгсин), що були орієнтовані на гостей з інших країн.
Однак, продаж здійснювався не лише за валюту, а також за товарні ордери, які могли придбати мешканці СРСР за золото та інші дорогоцінності. За декілька років, держава суттєво поповнила золотовалютні запаси за рахунок продажу продуктів і продовольчих товарів власним громадянам.
Пізніше, а саме в 1950-х роках, подібні магазини з’явились у країнах соціалістичного табору. Зокрема — в Польщі та Німеччині. Це, наприклад, «Інтершоп», «Тузекс», «Балтона», «Певекс». Вони вже були більше схожі на класичні радянські інвалютні крамниці, що з’явились згодом.
Знаменита «Березка» або «Бєрьозка»
У 1964 році, після приходу до влади Леоніда Брежнєва, в СРСР було запропоновано провести економічну реформу. З метою залучення іноземної валюти, створили унікальну мережу магазинів Beriozka.
Концепція полягала в тому, що продаж у цих крамницях здійснювався за спеціальні сертифікати, або за іноземні валюти — долари, франки, фунти.
Наприкінці 1960-х, валютні магазини відокремили від чекових (або сертифікатних). Працювали вони паралельно. Придбати товари в одних могли лише іноземці або дипломати-високопосадовці, а в інших — громадяни СРСР, у яких на руках були відповідні сертифікати.
Наявність інвалютних магазинів іноді зазнавала критики відомих діячів СРСР. Зокрема, про них написав вірш поет Євген Євтушенко. Також їм присвячена пісня Володимира Висоцького «Поїздка до міста».
Чеки «Зовнішторгбанку» та «Зовнішпосилторгу»
Якщо іноземці могли здійснювати покупки за валюту, для громадян СРСР вона була забороненою. Навіть наявність доларів вважалась серйозним злочином.
Щоб громадяни могли здійснювати покупки в сертифікатних магазинах, «Зовнішторгбанк» і «Зовнішпосилторг» випускали відповідні чеки. Їх можна було отримати під час повернення до Радянського союзу з інших країн.
Дипломати та їхні родини, технічні спеціалісти, військові, моряки та інші громадяни, які виїжджали за кордон, здавали валюту під час повернення та отримували натомість згадані чеки, якими могли розплатитись у «Березках».
Найбільш цінними вважались чеки серії «Д» — дипломатичні. Їхня вартість дорівнювала доларам. Значно менш вагомими були сертифікати зі смужкою, які переважно отримували після поїздок до соцтабору.
Спекулянти та продаж сертифікатів
Звичайні мешканці союзу теж хотіли купувати ексклюзивні речі, тому почав працювати чорний ринок, на якому обмінювали чеки на радянські рублі. Так звані «ломщики чеків» часто обманювали, обкрадали людей, або здійснювали конвертацію за неймовірно невигідним курсом.
Концепцією передбачалось, що чеки будуть доступні лише для окремих категорій людей, однак, згодом ці сертифікати перетворились на паралельну валюту, і доволі ходову. При цьому, за спогадами покупців, продавці не питали про походження чеків.
Асортимент інвалютних магазинів
У валютних крамницях був значно кращий асортимент, ніж у звичайних гастрономах або магазинах. Там продавали іноземні товари, більш якісні продукти та дефіцитні речі. Зокрема, в асортименті були наступні категорії:
- національні та радянські сувеніри;
- ювелірні вироби;
- техніка (магнітофони та інше);
- хутряні вироби (шапки, шуби);
- парфуми (включно з «Шанель»);
- одяг (у першу чергу джинси), взуття, зонтики;
- меблі, посуд, килими;
- бакалія, свіжі продукти, спиртні напої (включно з іноземними);
- жувальні гумки;
- дитячі іграшки, конструктори;
- цигарки (включно з Marlboro);
- автомобілі (без черги).
Для іноземців це було місце для придбання чогось радянського в якості сувеніру, або щоб знайти звичні для себе напої та речі, а мешканців СРСР, натомість, в першу чергу цікавили якісні вироби та техніка іноземного виробництва. Однак, у порівнянні, наприклад, зі США, ціни були завищеними в цілих 10 разів.
Назви інвалютних магазинів у різних республіках
У різних радянських республіках, назви валютних крамниць відрізнялись. Найбільш відома назва «Березка» була характерною для РСФСР (за деякими даними, також для Киргизької, Казахської РСР і окремих інших міст союзу).
Назви переважно були пов’язані з деревами, що символізують республіку. Якщо для РСФСР це «Березка», в Азербайджані це була назва «Чинар», у Латвії — «Дзинтарс» (Dzintars, або янтарь), а в Українській РСР — «Каштан». Однак, наприклад, у Вірменії це були «Ахавні», на честь голуба, а в Грузинській РСР — «Цицинатела», що в перекладі — світлячок.
У портових містах, зокрема в Естонії, були окремі магазини для моряків, з назвою «Альбатрос». Там продаж здійснювався за чеками серії «А», що видавались морякам за залишки іноземних валют.
Магазини «Каштан» у Києві
У Києві працювало декілька інвалютних і чекових магазинів «Каштан». Серед інших, це чековий ювелірний на розі Хрещатику та бульвару Тараса Шевченка, ще один валютний неподалік, інший валютний на бульварі Лесі Українки, чековий на Сирці.
За спогадами киян, навіть у валютних крамницях були дні, коли магазини «розвалючивали», і щось можна було купити за рублі. Вважається що входи контролювали співробітники спецслужб, які перевіряли наявність сертифікатів у відвідувачів. Однак, як згадують деякі кияни, все залежало від формату крамниці, і подекуди контроль був формальним.
Ліквідація інвалютних магазинів
Одним з процесів «Перебудови» та політики «Голосності», були кампанії «за соціальну справедливість» і «по боротьбі з привілеями». У січні 1988 року, було оголошено про ліквідацію торгівлі за чеками.
Щоб встигнути позбутись своїх чеків до повного закриття магазинів у липні, покупці створили великі черги та скупили все. Чеків на руках виявилось більше, ніж було товарів.
У 1990-х, інвалютні магазини в колишньому СРСР або перекваліфікувались на звичайні, використовуючи відомий бренд, або закрились. Судячи зі світлин того періоду, деякі крамниці в Києві продовжували працювати, однак, зараз на їхньому місці аптеки, ресторани, інші магазини або заклади.
Нагадаємо, що ми раніше детально розповідали про історію ресторанів McDonalds в Україні.
