Слово «манкурт» стало доволі розповсюдженим, особливо під час політичних дискусій, пов’язаних з національною ідентичністю. Однак, далеко не всім відома історія походження цього терміну, а також його початковий сенс.
Kashtan.media, посилаючись на пізнавальний YouTube-канал Histeresting, вирішили детальніше розповісти читачам, хто такі манкурти.
Персонаж Чингіза Айтматова
Слово «манкурт» походить з роману під назвою «І понад вік триває день», авторства Чингіза Айтматова, відомого киргизького та радянського письменника.
Айтматов детально описав процес манкуртизації молодого кочовіка. Бранця, якого позбавили пам’яті та перетворили на покірного та повністю безвольного раба, який підкорюється виключно своїм новим господарям, та забуває про свою родину, батьківщину і про власну особистість.
За давньою легендою, племена жорстоких Жуань-Жуанів перетворювали своїх бранців на манкуртів. Вони голили полоненим голови та одягали на них «ширі». Це обруч зі свіжої шийної шкіри верблюда.
Бранців залишали під сильною спекою в степі, без води, прив’язаними таким чином, щоб вони не могли дотягнутись головою до землі та зняти ширі. Під сильним сонцем, шкіра верблюда висихала, а власне волосся вростало спочатку в шкіру людини, а потім в мозок.
Багато бранців помирали від подібних тортур, а ті, хто виживав — втрачали пам’ять та перетворювались на рабів, яких зазвичай використовували для найбільш брудної та складної роботи.
У романі згадується, що манкурти не були схильні до бунтів, чим вигідно відрізнялись для рабовласників від звичайних бранців, які могли повстати.
Манкурт не знав, хто він, якого роду-племені, не відав свого імені, не пам’ятав дитинства, батька — матері — словом, манкурт не відчував себе людською істотою. Позбавлений розуміння власного “я”, манкурт з господарської точки зору мав цілий ряд переваг. Він був мов безсловесна тварина, абсолютно покірний і безпечний. Він ніколи не думав про втечу. Для кожного рабовласника найстрашніше — повстання раба. Кожен раб потенційно бунтівник. Манкурт був єдиним свого роду винятком — йому були чужі прагнення до бунту, до непокори. І тому не було необхідності стерегти його, тримати охорону. Манкурт, як собака, визнавав тільки своїх хазяїв. Всі його помисли зводилися до потамування голоду. Інших турбот він не знав. Зате доручену йому роботу виконував сліпо, старанно, неухильно.
Фрагмент роману Чингіза Айтматова “І довше століття триває день”
Згадування в епосі «Манас»
Деякі дослідники вважають, що описаний процес є стародавньою киргизькою легендою. Однак, реальних літературних або фольклорних джерел не зберіглось.
Натомість, Айтматов зазначив в одному з інтерв’ю, що в легендарному киргизькому епосі «Манас» є рядки, де один з персонажів, у випадку перемоги над іншим, погрожує одягнути йому на голову ширі та знищити його пам’ять.
Сучасна інтерпретація
У наші часи, слово манкурт помітно популяризувалось. Однак, якщо в романі Айтматова згадується стирання пам’яті людини та перетворення на раба в прямому сенсі, в сучасній інтерпретації цей сенс став політичним.
Частіше за все, манкуртами називають людей, які втратили національну ідентичність. Наприклад — розмовляють не своєю мовою, втрачають зв’язок зі своєю країною, підкорюються чужинцям та займають ворожий бік, забувають про своє походження і про свою національність.
